ОЛЕКСАНДР ДОМОЛЕГА: ЛІВИЙ БЕРЕГ — ЦЕ НОВИЙ РІВЕНЬ І НОВІ ВИКЛИКИ
Одним із літніх новачків нашої команди став 22-річний голкіпер Олександр Домолєга, який ще зовсім нещодавно захищав ворота полтавської «Ворскли». У минулому сезоні він грав проти «Лівого Берега», а сьогодні вже – частина великої родини «лелек». Ми поспілкувалися з Олександром про адаптацію, спогади про той поєдинок, внутрішню конкуренцію, стиль гри та майбутні цілі.
Про перші дні в команді
— Олександре, привіт! Як твої перші враження у «Лівому Березі»?
— Привіт! Все добре. Враження дуже емоційні, адже для мене це все нове — команда, атмосфера, знайомства. Почуваюся, ніби починаю з чистого аркуша.
— З ким найбільше спілкуєшся зараз у колективі?
— Найбільше з Сергієм Косовським — ми живемо в одній кімнаті, тому автоматично більше перетинаємось і спілкуємось.
Матч проти «Лівого Берега» — тепер з іншого боку
— Ще минулого сезону ти грав проти нас у складі «Ворскли». Яким був той матч?
— Так, той поєдинок був для мене першим повноцінним матчем в УПЛ. Ми грали взимку, перед самою відпусткою. Складні погодні умови, слизьке поле — все це впливало, але то не виправдання. Гра була рівна, йшла до першого гола. На жаль, пропустив від Сіднея, і ми програли 0:1.
— Тобі Сідней згадував той гол?
— Так, його перші слова до мене були: «Це ж я тобі забив?». А я відповів: «Треба було бити в дальній, а не в ближній». Посміялись. Це футбол, тут усе по-чесному — сьогодні суперники, завтра — партнери.
Дебют проти «Шахтаря» та досвід у «Ворсклі»
— Ти також у минулому сезоні виходив на поле проти «Шахтаря». Це було несподівано?
— Вийшов у другому таймі через травму Павла Ісенка. Я був готовий, бо знав, що у нього проблеми з коліном. Гра, звісно, вже була зроблена — рахунок був на користь «Шахтаря», але кожна хвилина на полі — це досвід.
— У «Ворсклі» завжди була сильна конкуренція серед воротарів. На кого ти рівнявся?
— Коли прийшов, основним був Дмитро Різник. Дуже сильний воротар. Я багато чого перейняв, його стиль мені подобається досі. А з більш досвідчених, ще в дитинстві захоплювався Лібором Грдлічкою, який тоді грав за «Металург» Запоріжжя.
Роль тренера, вибір клубу та сучасний стиль гри
— Що можеш сказати про тренера воротарів Сергія Долганського?
— Він дав мені дуже багато — і як тренер, і як людина. Постійно спілкувались, аналізували, розбирали. Навіть зараз зідзвонюємось, підтримуємо зв’язок. Тільки найтепліші слова.
— Чому вирішив перейти саме в «Лівий Берег»?
— Тут дуже хороші умови. Все нове, сучасне, створене для того, щоб зростати. Нічого не відволікає — думки тільки про футбол. Є перспектива, і це головне.
— Сучасний футбол вимагає від голкіпера гри ногами. Як із цим справляєшся?
— Це вже обов’язкова навичка. Не питання вподобань — це вимога часу. Ми постійно над цим працюємо — як на основних тренуваннях, так і на окремих, спеціалізованих. Це цікаво, і я стараюся прогресувати.
Конкуренція, психологія та воротарське братство
— У команді зараз серйозна конкуренція серед воротарів. Як сприймаєш її?
— Дуже добре. Конкуренція — це завжди розвиток. Роман Жмурко, Максим Механів — усі сильні. І саме це змушує рости, боротися, вдосконалюватись.
— Як справляєшся з психологічним тиском після невдалих матчів?
— Найголовніше — зробити висновки й іти далі. Проаналізував — і забув. Немає сенсу повертатися думками до помилки, якщо її вже не виправити. Живеш далі, тренуєшся, працюєш.
Воротар із дитинства та особисті ритуали
— Ти завжди був воротарем, чи були інші позиції у дитинстві?
— Побігав тиждень у полі, побачив по телевізору сейв — і вирішив стати воротарем. Відтоді — жодного разу не пожалкував. Це моя позиція.
— Є у тебе фартові рукавиці чи якісь ритуали?
— Окремо тренувальні, окремо ігрові. Нічого надто фартового. Просто комфорт і якість. Якщо рукавички добрі — гра йде.
Найнебезпечніші нападники на тренуваннях
— Хто з партнерів найскладніший суперник на тренуваннях?
— Дмитро Шастал — дуже нестандартний у своїх діях. Руслан Дедух має потужний удар. Та й Сідней завжди може здивувати. Загалом, у нас потужна лінія атаки.
